15 лютого українці відзначають День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

15 лютого українці  відзначають День вшанування учасників бойових дій на території інших держав.   Пам'ятну дату було встановлено 14 років тому, згідно з указом (№180/2004 від 11 лютого 2004 року) президента України Леоніда Кучми, і вона є щорічною.  Її обрали не випадково. Саме цього дня відзначали річницю завершення виведення радянських військ із Афганістану.

Прийнято вважати Другу світову війну найкровопролитнішою у новітній історії світу. Але після закінчення Другої світової війни українські військові брали участь ще  у 24 локальних  війнах і збройних конфліктах на території 16 іноземних держав. За часів СРСР вони також виконували, так званий, "інтернаціональний" обов’язок у Чилі, Іспанії, Єгипті, В’єтнамі, Ефіопії, на острові Куба та в багатьох інших "гарячих" точках.

Після здобуття Україною незалежності наші військові фахівці стали учасниками багатьох миротворчих місій. За даними Міністерства оборони України, з 1992 року в міжнародних миротворчих операціях взяли участь майже 40 тис. військовослужбовців.

Саме  з нагоди 30-ї річниці виведення військ з Афганістану  відбулися зустрічі студентів  1 та 2 курсів, а також вихованців військової кафедри Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка з  учасником бойових дій в Афганістані, головним енергетиком ПолтНТУ, кавалером трьох орденів, полковником Вербицьким Олександром Павловичем.

Крім того, студенти старших курсів університету  мали можливість взяти участь в  урочистостях   до Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав у палаці «Листопад». Під час концерту зі сцени лунали слова вдячності учасникам тих далеких подій 30-річної давнини. Секретар Полтавської міської ради Олександр Шамота привітав присутніх та подякував ветеранам за їх честь і мужність:

– Ви завжди для всіх були і є прикладом мужності і відваги. Священною є пам'ять про ваш героїзм при виконанні інтернаціонального обов'язку, готовність платити найдорожчу ціну – своє життя. Сьогодні ми вшановуємо пам'ять загиблих, схиляємо голову перед їх подвигом, мужністю та витримкою.

Депутат Полтавської міської ради Андрій Матковський привітав воїнів-«афганців» та зазначив, що саме вони одними з перших стали на захист кордонів України під час вторгнення російських військ.

– Сьогодні ми зібралися тут, аби схилити голови перед тими, кому не судилось дожити до цих днів, – сказав Андрій Матковський. – Та вшанувати тих, хто й нині залишається зразком справжньої мужності, братерства та самовідданості для молодих поколінь. Пам’ять про події тих років, безповоротні втрати, «афганські поховання» в містах та селах,  страшне горе матерів, дружин і дітей, назавжди залишаться в наших серцях.

Також днями студенти університету відвідали музей військових конфліктів ХХ століття. Його позаштатний гід та у минулому військовий радник в Афганістані Володимир Шкарін так розповів студентам ПолтНТУ про ту страшну, кровожерливу і затяжну війну:

– Радянсько-афганська війна тривала 3340 днів, набуваючи все більшого розмаху та жорстокіших форм, поширилась по всій країні й втягнула у свою орбіту значні сили. Збройна боротьба з боку радянських військ, що спочатку обмежувалася окремими ударами авіації та рейдовими діями для установлення контролю над важливими об'єктами країни, в подальшому вилилася у систему спеціальних наземних, повітрянодесантних операцій. З боку моджахедів спочатку велися партизанські дії, потім вони почали набирати все більш організованого і масштабного характеру. Незважаючи на абсолютну технічну перевагу радянського контингенту й урядових збройних сил Афганістану, війна перетворилася на затяжну. Моджахеди поступово встановили контроль над більшою частиною країни, за винятком Кабула, деяких великих міст і найбільш важливих комунікацій. Обидві сторони несли величезні втрати. 15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю. Що ж до Афганістану, то він залишився зруйнованим.

Ми вдячні колишнім воїнам – інтернаціоналістам за те, що вони бережуть пам'ять про події тих років, за те, що за  30 років не притупився біль втрат. Війна в Афганістані – це трагедія сотень тисяч людей, мужність, доблесть і героїзм, кров і біль, душевні страждання і втрати… Це не лише незагоєна рана, біль її учасників, це – застереження на майбутнє.