22 січня. Один день з життя ПолтНТУ

Згідно Указу Президента України № 871/2014 щорічно 22 січня вся Україні відзначає День Соборності. Цього року це не просто дата. У 2019 році виповнюється рівно 100 років від дня проголошення Акту Злуки між Українською Народною Республікою та Західно-Українською Народною республікою. Цей документ, як і подальша визвольна боротьба українського народу, став однією з історичних основ Акту проголошення незалежності України.

У Києві традиційно цього дня утворили живий ланцюг через Дніпро, у Львові закликали розгорнути синьо-жовті прапори вдома і на роботі. У Полтаві завжди з особливою шаною відзначали цей знаковий для України день, пам’ятаючи сотні тисяч життів, покладених у боротьбі за єдність і незалежність нашої держави.

Викладачі та студенти ПолтНТУ також не залишилися осторонь - взяли участь у Народному віче з нагоди 100-річчя проголошення Акта злуки УНР і ЗУНР. Вітаємо всіх українців з Днем Соборності! Слава Україні! Неподільній і соборній!

 

Яким був для вас день 22 січня 2019 року, День Соборності і Свободи України?

День, коли кожен українець має замислитися над минулим України, історичною значимістю подій 100-літньої давнини.

Нам, студентам і педагогам ПолтНТУ, не хотілося наповнювати його сухим, нікому нецікавим переліком «планових заходів», тому ми скористалися запрошенням Полтавської обласної державної адміністрації долучитися до презентації другого фільму із циклу «100 років Української революції. Полтавщина», створений колективом ТРК "Лтава". І не помилилися! Це був не просто перегляд – це жива дискусія авторів фільму (режисер Наталія Іваницька, автор сценарію Анатолій Мішин), істориків, працівники архіву, мовознавців, освітян нашого міста. Цей фільм скоріше претендує на історико – публіцистичний жанр , ніж на документальний, бо фактично відтворює подій 100-річної давнини. В той же час – все достовірно, усі факти зібрані виключно з архівних документів.

Можна багато говорити і сперечатися про значимість патріотичного виховання молоді, але, переглянувши фільм «100 років Української революції. Полтавщина», ще і ще раз усвідомлюєш, що українці – нація короткої історичної пам'яті, яка не вчиться на своїх помилках

Переглянути фільм можна за посиланням: https://youtu.be/qlboZU0Oslc

 

 

В ці січневі дні, відзначаючи День Соборності і Свободи України, ми пригадуємо також події 100-річної давнини, пов'язані з першою Українською революцією 1917-1921 років, вшановуємо пам'ять героїв-захисників донецького аеропорту та загиблих в зоні АТО українців.

Серед них і наш земляк, старший сержант Андрій Конопльов, якому посмертно присвоєне звання Герой України.

З 10 листопада 2014 року по 23 січня 2015 року у складі 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону, старший сержант Конопльов брав участь в антитерористичній операції. Зокрема, виконував бойові завдання на взводному опорному пункті у районі села Нікішине в Шахтарському районі Донецької області. 23 січня 2015 року в чергове незаконні збройні формування почали наступ на взводний опорний пункт, застосовуючи при цьому стрілецьку зброю, танки та артилерійські обстріли. Старший сержант Андрій Конопльов ніс службу на позиції, першим побачив ворожі танки противника, які вели вогонь по позиції. Підняв особовий склад відділення, сповістив командира взводного опорного пункту. В умовах, пов’язаних з ризиком для життя, не вагаючись, діяв впевнено і самовіддано: з РПГ-7В здійснив декілька влучних пострілів та знищив один із ворожих танків противника, потім зумів підбити другий танк незаконних збройних формувань. Але танк здійснив постріл, Андрій загинув від прямого влучання снаряду.

Завдяки діям Андрія Конопльова, який заради збереження життя бойових побратимів пожертвував своїм, наступ противника було відбито, позиції утримано, а противнику нанесено значних втрат, в тому числі у живій силі.

13 грудня 2018 року Петро Порошенко присвоїв Андрієві Конопльову почесне звання Герой України посмертно. У 2015 році йому було всього 37 років.

Старший сержант Андрій Конопльов за весь період участі в АТО постійно виконував бойові завдання на передовій. Неодноразово брав участь у супроводі караванів з доставки боєприпасів, озброєння, військово-технічного майна та продовольства на взводний опорний пункт. До війни працював зварником на Пирятинському сирзаводі та у ПАТ «Лубнигаз». Захоплювався мотоциклами, був учасником байкерського руху і відомий за прізвиськом «Сєдой». Звичайний український хлопець, яких тисячі. Пам'ятаємо, шануємо, пишаємося!